Carpe diem!

А на первые майские я выбралась на ПРИ «War Craft: Эпоха героев». Не играла, а честно работала. Но опыт выезда на полигон на майские получила )))
В октябре прошлого года почти случайно нашла информацию, что на майские планируется игра по War Craft. И загорелась. Правила изучить несложно, историю мира прочитала и запомнила. И вроде как договорилась ехать со знакомыми. И на Юконе на презентации игры и электронной магии ходила. Но…
Зимой меня что-то перемкнуло, случилась очередная черная дыра в финансах и вообще, было как-то не до того. Шить наряд я кинулась поздно, а когда узнала цены на ткань и за работу, то совсем загрустила.
И решила, что никуда не еду.
А потом мне предложили возможность поехать на игру, но играть, а работать. В кабаке. Мыть посуду. Я сказала: «Йес! Да-да, конечно, я же люблю мыть посуду!». И согласилась.
Даже антуражные платья нашлись, с Сиалы-2011, от Эрис и от Дарины, которой шила сестра Эрис. А больше ничего от меня и не требовалось. Мне пообещали предоставить палатку, а также кормить, поить и всячески развлекать. Так что здравствуй отпуск, здравствуй Киев, здравствуйте майские на полигоне!

Если коротко, то это были пять прекрасных и незабываемых дней в окружении замечательных людей. я успела и отдохнуть, и поработать, и пообщаться, и посмотреть на игру.

Есть подробный отчет, но там восемь вордовских страниц ))) Вряд ли кто-то осилит ;) Но если кому-то интересно про мой первый опыт на полигоне и кабак "Честь короля" by DNIWE, то поделюсь.

Так что вот вам видео про одну из локаций на игре.




И ссылка на альбомы с фотографиями https://vk.com/albums-94436201 Выбрать не могу, такие все классные и колоритные ) Игроки реально упоролись - костюмы, грим, отыгрыш - все было на высоте, хоть кино снимай! Я в полном восторге!
В группе по игре есть и видеозаписи эпичных событий - финальная битва, танец Утера, переправа через море и другие.

Феерические ощущения. Уже почти месяц прошел, а меня еще не отпустило. Было круто, хочу еще!

Все, с датами и билетами определилась. Буду уезжать из Киева четвертого числа в шесть вечера.
Пока начинка рюкзака еще не сформирована, можете сделать заказ на вкусняшки. Много не обещаю, но сколько смогу – привезу.

Не ждали? А я наконец-то созрела для подведения итогов минувшего года.

( Read more... )

Всего, конечно, не написала, то слишком личное или наоборот, слишком публичноне, и планами на следующий год стандартно не делюсь ;)
Подводя итоги. Не все получилось из того, что было запланировано, но спасибо тому, что случилось хорошего. Из самого значительного, пожалуй, я начала по-другому относиться к себе и к людям (война - мощный фильтр), начала понимать, чего же я хочу на самом деле и что для этого нужно делать. Но от дружеского совета и помощи отказываться не буду.
И спасибо всем, кто были рядом физически и морально, поддерживали, помогали и радовали. Честно буду стараться не останавливаться на достигнутом, стремиться к лучшему, чего и вам желаю.

Я ніколи не любила політику. А років дев’ять тому назад просто зненавиділа. Я вчилася на першому курсі, кожні вихідні приїжджала додому. А вдома батько щоп’ятниці дивився “Свободу слова” з Савіком Шустером, замість того, щоб поговорити зі мною. І мабуть через це сформувалося моє ставлення до політики. Крім того, я особисто про себе можу сказати, що політик з мене абсолютно ніякий, я не здатна запропонувати якусь достойну ідею чи шляхи вирішення якоїсь проблеми, то чого ж лізтиму. Та й взагалі, мені ніколи не було цікаво подискутувати на цю тему. Тим більше, що держслужбовці не мають права приймати участь в мітингах, демонстраціях, вступати до політичних партій тощо.
Вже півроку у всіх думки про Майдан і те, що сталося далі, що відбувається зараз. Майже кожного вечора мені дзвонили батьки і досить часто тато розказував, до чого йде життя в країні, які умови у них стали на службі. І як можна так було все зіпсувати. А у брата приятелі пару раз їздили до Києва тітушками. Здається, ні в яких заворушеннях участі не приймали, просто постояли біля Маріїнського палацу за 300 гривень. У мого вистачило розуму не поїхати.
Всю зиму мене прокалатало за Майдан. Трансляції наживо з розгону Майдану в ніч з 10го на 11те грудня, початок протистояння на Грушевського, те, що було у лютому. На роботі я трималася, успішно носила маску, а ввечері перед телевізором мене трясло, я ридала і пила заспокійливе. І мені було дико жаль тих хлопців, які там стояли, тих, хто загинув, тих, хто їхав через весь Київ, щоб допомогти. І було дико страшно за них, і за своїх френдів по ЖЖ, які також були на Майдані, і за своїх друзів, які живуть у Києві.. І жаль було хлопців з внутрішніх військ, які просто стояли, бо такий був наказ, жаль отих безмозглих приятелів брата, жаль той же самий „Беркут”, який їхав з Києва, а їх затримували на блокпостах і не хотіли відпускати живими. У мене знайомі служать і я сама знаю, що значить виконувати наказ. І зараз жаль тих, хто загинув, поранений чи взятий в полон на сході чи в Одесі, всіх жаль.
Так, особисто я за ідеї Майдану. Але деякі шляхи їх досягнення мені не подобаються, проте я не знаю, як можна зробити по-іншому. Я за єдину Україну. Я категорично проти відділення Криму, федералізації, бажання деяких регіонів приєднатися до Росії. Я вкрай негативно ставлюся до проросійських активістів і сепаратистів, які доводять країну до хаоса, я проти бажань громадян сусідньої країни в усьому тупо схилятися перед волею свого президента, прагнути ще більшої агресії і більших завоювань, знищувати моїх співвітчизників. Я ненавиджу путіна і російські війська на території України. Але я не можу сказати, що ладна знищити їх своїми руками. Може, мені ще не допекло, просто не занесло у певне місце і у свій час. Я знаю, що це погано, але найкраще, по-справжньому, мені доходить коли я бачу щось на власні очі. Я зазвичай досить мирна, аж доки мене не дістануть остаточно, доки питання не буде стосуватися мене чи моїх близьких. Якщо ж справа доходить до такого, то я забуду всі моральні кодекси і всі заповіді, не бачитиму заборон і кордонів.
Коли я дізналася, що мій знайомий з грудня був на Майдані, мене почало трясти. І не попускало ще довго. Бо то людина, яку я особисто знаю. Я не знаю, не зможу ніколи зрозуміти, як можна пережити, коли твої знайомі, друзі, рідні перебувають там, а ти не знаєш, що з ними і як їм допомогти. Як витримати весь жах трьох місяців зими, що нас змінила. Як простити собі, що не зробила чогось більшого, справжнього.
В неділю Оксана повела мене на Майдан, за що я їй дуже вдячна. Ще до цього за її ЖЖ, за ті реалії, які вона описувала, за її підтримку і віру в краще. І за те, що вона мені показала і розказала. Вона багато не говорила, трохи про свої події, пов’язані з волонтерством на Майдані, трохи про спогади її знайомих, які були там – хлопці з сотень, медики, волонтери. А мені і не треба було щось більше розказувати – мені вистачило раз побачити своїми очима. Змінилося моє відношення, зменшилося бажання жаліти і співчувати тим, хто це зробив, допустив, і сам постраждав. Зима, яка нас змінила, була у всіх. А у мене ще й весна. З однієї сторони, я простила деяким своїм знайомим давні образи - полегшало, відпустило. З іншої, впевнилася, що деякі речі простити або дуже складно, або зовсім неможливо.
Я не знаю, що буде далі, але вірю, що все зміниться на краще. Закінчиться війна з Росією, припиниться кровопролиття на сході та на півдні, знайдеться вихід іх кризи, який влаштує всіх. Ми зможемо, у нас все вийде, треба лише трохи зачекати, але не просто тупо сидіти, а щось робити. З ким чекати – не знаю. Не бачу при владі достойних людей, які можуть адекватно врегулювати ситуацію.Це я про майбутні президентські вибори. Про політику більше писати не хочу. І щось комусь доказувати теж. Простіше і легше для нервової системи припинити спілкування, як це сталося у мене з багатьма знайомими з Росії. Можете думати про мене що хочете. Я нікому не збираюся нав’язувати свою думку. Можете називати мене бандерівкою, майданівкою, націоналісткою. Просто не нав’язуйте й мені ваших думок. Свої думки в чужу голову все одно не вкладеш. Слава Україні!

Кажется, весь мир знает, что происходит сейчас в Киеве. Знают мои приятели в России, пусть не объективно, но хоть как-то. Знает вся Украина. Про Киев и так понятно, западные области знают, Крым знает, Донбасс знает, Днепропетровщина знает (Друзья брата поехали зарабатывать деньги путем стояния за ПР и Януковича. Неплохой бонус к стипендии. Но как же я ругалась. Нецензурными словами. С родней поссорилась), Харьков не знает.
Нет, некоторые, конечно знают, но находится и много таких, которые спрашивают: "В Киеве что-то происходит, да? А за что они стоят? А давно стоят? Я ж новости не смотрю и не читаю, так что я не в курсе."
Вторая позиция в Харькове: "Разогнать бы их там из водометов и забыть о проблеме!"
Вот и думай, кто лучше.

Я намагалась стримуватися, але тут мене прорвало. Не можу... Не можу нічого говорити, просто плачу.

( Дивитись далі... )

( Не треба... )

Поездка в Киев удалась на славу :)
Я выиграла два дела на общую сумму полтора миллиона гривен, чем несказанно порадовала свое руководство. И его руководство, которое поджидало меня на выходе из зала судебных заседаний. Милое такое руководство, весьма симпатичное, очень умное и в меру язвительное, не женатое. Общаться вживую понравилось намного больше, чем по телефону.
Успела заехать к Дарине на чашку чая. Развлекала ее разговорами о жизни и на кулинарную тему. С Толиком обсудили методы борьбы с крысами. Сегодня пересказала это папе, он обещал попробовать ;)
Прошвырнулась по магазинам, купила новую книгу, заглянула на почту и запаслась открытками и конвертами к Новому году. Погуляла по волшебному вечернему городу. Как же я его люблю )))
А потом встретилась с Ziarel’кой и Серым и мы пошли играть в бильярд. В американку. Жаль, что Элечку завалило работой и она не смогла приехать.
Таня скромно сказала, что играла последний раз лет 7-8 назад, но это не помешало ей без проблем обставить меня и достойно выиграть у Сереги. Свою партию с Серым я провела на удивление хорошо, научилась наконец-то рассчитывать удар и угол, меня даже похвалили пару раз ))) Черный шар мы пытались загнать минут 15, не меньше. Конечно, я проиграла, но получила огромное удовольствие от игры. Хочу еще!
Командировки еще будут, со всеми друзьями еще не встретилась, так что, Киев, жди, я еще приеду!